Дербі

Після першого дня Мія спить три години. Уранці в двері стукає Розі з двома кавами й новинами: о дванадцятій виїзд, до портового міста дві години автобусом, а на задній ряд краще не сідати, бо там співає Борис. За вікном тягнуться сосни, сірі озера й заправки з білбордами, на яких усміхається Олівер Кросс.

Арена «Акул» новенька, скляна, пахне фарбою і грошима. На трибунах розгортають плакат з акулою, що жує вовчий хвіст, біля лави гостей чекає журналістка з блокнотом, а дев’ятий номер господарів гальмує просто навпроти Мії та стукає двома пальцями по шолому. Лукас це бачить. І втретє за п’ять хвилин перемотує стрічку на ключці.

На дербі Мія їде з підозрою, яку поки що нема чим довести. Якщо вона має рацію, то цього разу знатиме наперед, коли «Вовки» почнуть сипатися. Лишається вирішити, що робити з таким знанням: спробувати допомогти команді просто зараз чи мовчки рахувати хвилини й номери.